Коротка пам’ятка для вчителів, які працюють із дітьми під час війни.
Саме зараз наше завдання – допомогти дітям повернути, створити хоч невеликий простір безпеки. Багато хто з них досі перебувають у стані шоку. Ми не можемо припустити, що стане тригером для травматичних реакцій, тому наші уважність, емпатійність, почуття такту та відчуття опори дуже важливі.
ПОРАДИ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ
Турбуємось про себе і намагаємось не починати роботу без
ресурсу. Якщо нам не вистачить сил витримати погляд дитини, наповнений болем, її
запитання, реакцію – це посилить її стан занепокоєння та безпорадності.
Наше завдання – створити безпечний простір, у якому б дитина відчула близькість – “я з
тобою”. Ідеться про простір із чітко структурованими правилами
та межами контакту.
Якщо ви не маєте досвіду роботи з емоційним реагуванням на почуття та емоції, починати роботу можна буде лише у співпраці з психологом. Цю роботу можна буде проводити лише після фази стабілізації – зміцнення та відчуття безпеки.
Не можна використовувати в іграх чи під час занять
метафори, образи літаків тощо. Це може травмувати дітей, які були під
обстрілами. У роботі спираємося на метафори
та образи дому, землі, веселки, води. Навіть образ неба зараз
не даватиме дітям стійкості – для багатьох це джерело небезпеки. Будь ласка,
зважайте на це, плануючи свої зустрічі з учнями.
Якщо в роботі плануєте створювати щось із частин,
наприклад кубиків, пам’ятайте: якщо деталі руйнуватимуться,
це може нагадувати дітям зруйнований будинок. Діти самі можуть обрати таку гру
– тоді для них це буде помічне. До того ж будьте
уважні до звуків, що використовуються в супроводі.
Не пропонуйте дітям жодних образів воєнної техніки. Приймається лише той
варіант, коли вони самі хочуть намалювати, виліпити чи обговорити це. Натомість
працюйте над образами сили та стійкості й частіше просіть дитину намалювати,
зобразити те, що є її силою.
Пам’ятайте, що ми проводимо зустрічі для того, щоби дати дітям стабільність у теперішній
реальності, відволікати їх і розважати цікавими фактами, захопливими
розповідями. Війну, танки, вибухи вони бачать у новинах. Вони
чують про це від батьків, рідних і близьких.
Уявіть, що ви працюєте з дитиною, яка сидить
у бомбосховищі. Усі розмови про війну для неї зараз – додаткове травмування.
Будь ласка, зважайте на це.
Для дитини, яка пережила втрату, втратила
близьких або будинок, абсолютно неприпустимі слова на кшталт “час лікує”, “у всьому є
й хороший бік”, “подивися, який тут є хороший варіант для тебе”. Ці слова некоректні та
неетичні.
Дітям важливо почути: “Те, що ти пережив –
жахлива трагедія, це жахливо й так шкода, що тобі довелося через це пройти. Я
захоплююсь твоїми мужністю та силою. Попри таке горе, ти справляєшся, як
справжній герой. Я дуже хочу тебе обійняти та захистити”.
Якщо дитина починає говорити, що б вона не говорила, ми її слухаємо й не перебиваємо!
Киваємо, підтримуємо й наприкінці робимо акцент на тому, що навіть слухати – це
дуже важко. Далі можна сказати: “Але я бачу, який ти сильний і
як ти справляєшся”. Проте не давайте порад, поки вас не попросили
про це.
https://nus.org.ua/articles/korotka-pam-yatka-dlya-vchyteliv-yaki-pratsyuyut-iz-ditmy-pid-chas-vijny-9-pravyl/
Немає коментарів:
Дописати коментар