ДЕНЬ АБСОЛЮТНО НЕЙМОВІРНИХ ДІТЕЙ.

16 березня проводиться День абсолютно неймовірних дітей. Дата на 2023 рік. Проводять у третій четвер березня. Ці березневі заходи у другий декаді місяця мають традиційний щорічний характер.

Звісно, ваші діти можуть бути дуже хорошими. По-перше, зробіть саме те, що пропонує день. Напишіть листа або надішліть листівку абсолютно неймовірним дітям у вашому житті. Кілька добрих слів - це дуже багато. Не пропустіть можливість дати зрозуміти своїй дитині, що її глибоко люблять і ви пишаєтеся тим, що вона робить великі справи.

Щороку в третій четвер березня тисячі дорослих надсилають записки, електронні листи, послання, тексти, відео (обирайте самі!), щоб підбадьорити і надихнути молодих людей по всій країні. Це щорічний заклик до дії для дорослих писати листи любові та підтримки дітям, створений Camp Fire (США), національною організацією з розвитку молоді. Дорослі іноді забувають зупинитися і сказати дитині, наскільки вона важлива.

 

 Як викладачу зберегти психологічне здоров'я та підвищити емоційний інтелект?

У зв’язку з російською воєнною агресією⚔️ в Україні, значно збільшилась потреба у психологічній підтримці усім категоріям населення 🤱👪🧓. Найбільш розповсюдженими проблемами є: загострені відчуття страху, тривоги, невизначеності, емоційні розлади, реактивні стани, посттравматичні стресові розлади😱, горе, 😥переживання втрати близьких😣, панічні напади🤯. Особливої уваги та психологічної підтримки сьогодні потребують педагогічні працівники🏫👨‍🏫👩‍🏫. 

🧘‍♀️Для підвищення ресурсності в умовах викликів війни та дистанційного навчання психологи рекомендують освітянам⬇️:

🔵Фокусуйтесь  на  власному самопочутті

🔵Піклуйтеся про своє професійне та емоційне здоров’я.

🔵 Ефективно розподіляйте робочий час та навантаження. 8-8-8

🔵Критично оцінюйте свій професійний, емоційний і фізичний стан та своєчасно звертайтеся за потрібною фаховою допомогою.

🔵Застосовуйте методи самодіагностики та саморегуляції емоційного стану.

🔵Створюйте умови для формування та/або відновлення особистісного ресурсу. 

🔵Дотримуйтесь правил психологічної безпеки в процесі професійної діяльності. 

🔵Обмежуйте споживання новин за часом і надійними джерелами,

🔵Пам’ятайте, що створення комфортних умов для перебування вдома усіх членів родини є важливою складовою забезпечення здорового психологічного клімату.

🔵Знаходьте позитивні моменти у будь-яких ситуаціях. Головне завдання, що полягає перед кожним в цих умовах – зберігати критичне мислення та позитивний настрій.

♥️Будьте здорові.

Кого з учнів учитель має вчасно направити до психолога?Усі діти, які повернуться до українських шкіл, матимуть різний досвід життя під час війни. Тож освітянам варто це враховувати, спілкуючись із ними та навчаючи їх, вважає психологиня і тренерка курсу психологічної підтримки для вчителів «Розумію» Катерина Гольцберг. Як допомогти учням у надстресовий період? Ось кілька варіантів такого досвіду та приклади його впливу на дітей. Зібрали перелік ознак, коли точно варто направити дитину до фахівця.

Мій учень потребує підтримки: 4 різновиди підвищеної тривожності

 Діти, які пережили важку втрату, але зараз перебувають у безпеці
1. Ці діти втратили одного чи обох батьків, близьких родичів, друзів, хороших знайомих, були учасниками або свідками жорстокості, насильства. Можливо, вони пройшли через фільтраційний табір, втратили дім чи вимушені були швидко покинути його, щоб врятуватися. Вони можуть переживати стадію гострого горя, заціпеніння, депресії чи перебувати вже в порівняно стабільному стані. Такі діти потребують особливої, але ненав’язливої уваги з боку дорослих, психологічного супроводу.

2. Діти, чиї рідні служать у ЗСУ або на інших службах, пов’язаних із ризиками для життя Цих дітей постійно переслідують страхи, нав’язливі думки (румінації) й тривога за рідних. Вони потребують уваги до свого актуального стану, підтримки й допомоги в перемиканні уваги та мотивації в навчанні.

3. Діти із ТОТ чи які перебувають під загрозою ракетних ударів. Через постійну фізичну небезпеку вони вимушені весь час відстежувати, що відбувається навколо, піклуватися про себе та інших дітей, а іноді й про безпорадних дорослих. Через це часто не мають можливості навчатися чи відвідувати школу навіть у дистанційному форматі. Потребують фізичної і психологічної допомоги в організації навчання, підтримки з боку фахівців — кризових психологів. Такі діти страждають від втрати можливості спілкування з однодумцями, друзями та авторитетними дорослими.

4. Діти, які покинули країну через загрозу воєнних дій. Переважно їм доводиться долати довгий шлях до нового місця перебування, що стає доволі сильним потрясінням. Вони часто сумують за Україною, близькими, друзями, домом, домашніми тваринами, звичним способом життя і комфортом. Частина з них відвідує школу в країнах перебування, частина навчається дистанційно або за програмою екстернату. Іноді вони поєднують навчання в новій закордонній школі з дистанційним навчанням в українській, що може створювати певний дискомфорт та бути причиною перевантаження.

Будьте уважними: Часто «воєнний» досвід дітей поєднує декілька ознак із вищенаведених категорій. Наприклад, дитина, яка пережила втрату чи перебувала в окупації, зараз живе за кордоном, далеко від родини і дому. Це посилює вплив несприятливих чинників на учня і позначається на сприйнятті ним дійсності, мотивації й системності в навчанні. Така дитина перебуває в стані депресії чи гострого горя, а дорослі через брак часу чи сил можуть не помітити змін у її поведінці й пропустити критичний стан. Тому ми, вчителі, маємо розуміти, як визначити, що дитина потребує додаткової допомоги, і вчасно направити її до фахівця чи просто підтримати, якщо самі маємо на це ресурс.

4 прояви, на які вчителі й значущі дорослі мають звернути увагу

Дитина проявляє регресію. Регресія (від лат. regressus — зворотний рух) — це захисний механізм, який є формою психологічного пристосування у випадку загрози життю або тривоги. Полягає в тому, що людина несвідомо вдається до раніших, менш зрілих і адекватних зразків поведінки, які начебто гарантують їй захист і безпеку. В основі цього лежить об’єктивний факт: маленьку дитину зазвичай захищають більше, ніж дорослу. Більшість із нас відчували силу цього захисту в дитинстві, тож мозок вирішує змоделювати ситуацію так, щоб повернути бажані відчуття безпеки й передбачуваності. Найпростіший спосіб захисту від неприємностей — виявляти дитячі, неадаптивні риси характеру та моделі поведінки. У ситуації, що викликає страх, стрес чи тривогу, можливий короткочасний регрес навичок: учень може почати гірше говорити, перестати вимовляти деякі звуки, а мова стає менш розбірливою, спрощеною. Дитина може просити погодувати її з ложечки, загорнути в пелюшки, у неї зникають деякі навички самостійності, може навіть з’явитися енурез. У сфері навчання втрачаються навички читання, здатність виконувати математичні дії, запам’ятовувати навіть прості речі. Іноді дитина перестає орієнтуватися в просторі й часі. Регрес емоційної регуляції проявляється після емоційного виснаження у тих формах реагування на афективні труднощі, які більше властиві дітям молодшого віку. Дитина може почати більше плакати, проявляти агресію, вдаватись до істерик та емоційно-контрастних проявів почуттів.

Різкі зміни в звичках і поведінці дитини Якщо ми мали можливість спостерігати за учнем протягом певного часу, то зможемо їх помітити. У дітей, з якими ми щойно познайомилися, ці симптоми відслідкувати складніше, але можливо. Це, наприклад, втрата інтересу до життя, навчання, друзів. Різка зміна режиму дня, порушення сну — завчасне засинання чи, навпаки, неможливість заснути, і як наслідок — млявість і втомленість на уроках. Порушення харчової поведінки — переїдання чи відмова від їжі, закрепи, проноси, біль у животі. Емоційне напруження, прояви агресії або ж навпаки — апатичність, відсутність бажання спілкуватися, емоційна відстороненість. Важливо також звертати увагу на будь-які розмови про втрату сенсу життя, смерть і відсутність майбутнього. Часто педагогам і батькам здається, що такі балачки — лише спроба привернути до себе увагу. Іноді це дійсно так, і дитина просто хоче відновити свою цінність, але й тоді ми не маємо права ігнорувати її. Бо в стані афекту чи гострого горя дитина може не усвідомлювати, що певні її дії загрожують життю.

Дитина виявляє агресію чи аутоагресію Діти, які були свідками агресивних дій, можуть самі почати проявляти агресію щодо інших чи щодо себе. Агресія, спрямована на себе, називається аутоагресією. Її причиною може бути підсвідоме бажання покарати себе за «неправильні дії» чи слабкість, яку дитина начебто проявила. Це може бути і бажання випробувати себе на міцність, перевірити межі своєї стійкості і витримки. У результаті з’являються порізи на кінцівках, начебто випадкові забої. Іноді дитина починає себе бити, дряпати, кусати, виривати волосся або битися головою об стіну. Також аутоагресія може проявлятися в негативних висловлюваннях про себе, свої можливості, особисті якості, зовнішність.

Іще одним важливим симптомом аутоагресії є голодування, причиною якого стає бажання перевірити власний організм на здатність обходитися без їжі внаслідок подій, свідком яких стала дитина. Наприклад, після перебування в укритті з обмеженою кількістю продуктів дитина вирішила спробувати їсти менше, щоб натренувати свою здатність обходитися без їжі. Бажання зробити татуювання чи пірсинг у дітей також може бути ознакою аутоагресії.

До агресії, спрямованої назовні, ми можемо зарахувати фізичну агресію, яка появляється в бійках, пошкодженні чужого майна, відбиранні чужих речей. Одним з її різновидів є вербальна агресія — лайка, яка вже стала майже нормою, глузування, булінг, який може мати нові прояви і пояснення з боку дітей. Відомі випадки, коли діти вдаються до ігнорування однокласників через мову, переконання чи відсутність чіткої позиції з тих чи тих питань, пов’язаних з війною. Ігнорування — досить жорстокий вид психологічного насильства, до якого можуть вдаватися і діти, і дорослі стосовно дітей. Війна спричинила жорстку поляризацію поглядів навіть серед дітей і підлітків, і вчителям доведеться докласти неабияких зусиль та використати вплив власного авторитету, щоб відновити довіру й дружні стосунки в дитячому колективі.

У дитини проявляються нервові тики — різкі неконтрольовані рухи або звуки Зазвичай вони досить помітні і можуть бути дуже різноманітними. Найчастіше трапляються моторні тики — тремтіння плечей, щік або губ, хитання головою, здригання, відкривання рота й висовування язика, кліпання, висмикування волосся, вій чи брів. Також дуже помітні вокальні тики: гмикання, хлюпання носом, неконтрольоване повторення однакових звуків, покашлювання. Сильні переживання, довготривалий стрес, фізичні та розумові навантаження, переляк, конфлікти з однолітками, дефіцит любові або, навпаки, зайва турбота батьків — усі ці фактори стають причиною тілесної напруги і, як наслідок, тикових розладів, які яскраво виявляються на уроках.

https://osvitoria.media/experience/agresiya-regresiya-nervovi-tyky-kogo-z-uchniv-uchytel-maye-vchasno-spryamuvaty-do-psyhologa/?fbclid=IwAR1BqetGGN1-Z_nmCxD-Y0pSRJmwn9uZEiotTiz0nTpSiYVBrWhL_fjVGJQ

 

 Центр професійного розвитку педагогічних працівників 

Сумської міської ради підготував для вас, колеги, поради щодо 

відновлення в травматичних обставинах. 

 Головне - виконувати.

 

 

 Коротка пам’ятка для вчителів, які працюють із дітьми під час війни.

Саме зараз наше завдання – допомогти дітям повернути, створити хоч невеликий простір безпеки. Багато хто з них досі перебувають у стані шоку. Ми не можемо припустити, що стане тригером для травматичних реакцій, тому наші уважність, емпатійність, почуття такту та відчуття опори дуже важливі.

ПОРАДИ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ

             Турбуємось про себе і намагаємось не починати роботу без ресурсу. Якщо нам не вистачить сил витримати погляд дитини, наповнений болем, її запитання, реакцію – це посилить її стан занепокоєння та безпорадності.

 

             Наше завдання – створити безпечний простір, у якому б дитина відчула близькість – “я з тобою”. Ідеться про простір із чітко структурованими правилами та межами контакту.

Якщо ви не маєте досвіду роботи з емоційним реагуванням на почуття та емоції, починати роботу можна буде лише у співпраці з психологом.  Цю роботу можна буде проводити лише після фази стабілізації – зміцнення та відчуття безпеки.

 

             Не можна використовувати в іграх чи під час занять метафори, образи літаків тощо. Це може травмувати дітей, які були під обстрілами. У роботі спираємося на метафори та образи дому, землі, веселки, води. Навіть образ неба зараз не даватиме дітям стійкості – для багатьох це джерело небезпеки. Будь ласка, зважайте на це, плануючи свої зустрічі з учнями.

 

             Якщо в роботі плануєте створювати щось із частин, наприклад кубиків, пам’ятайте: якщо деталі руйнуватимуться, це може нагадувати дітям зруйнований будинок. Діти самі можуть обрати таку гру – тоді для них це буде помічне. До того ж будьте уважні до звуків, що використовуються в супроводі.

 

             Не пропонуйте дітям жодних образів воєнної техніки. Приймається лише той варіант, коли вони самі хочуть намалювати, виліпити чи обговорити це. Натомість працюйте над образами сили та стійкості й частіше просіть дитину намалювати, зобразити те, що є її силою.

             Пам’ятайте, що ми проводимо зустрічі для того, щоби дати дітям стабільність у теперішній реальності, відволікати їх і розважати цікавими фактами, захопливими розповідями. Війну, танки, вибухи вони бачать у новинах. Вони чують про це від батьків, рідних і близьких.

 

             Уявіть, що ви працюєте з дитиною, яка сидить у бомбосховищі. Усі розмови про війну для неї зараз – додаткове травмування. Будь ласка, зважайте на це.

 

             Для дитини, яка пережила втрату, втратила близьких або будинок, абсолютно неприпустимі слова на кшталт “час лікує”, “у всьому є й хороший бік”, “подивися, який тут є хороший варіант для тебе”. Ці слова некоректні та неетичні.

 

             Дітям важливо почути: “Те, що ти пережив – жахлива трагедія, це жахливо й так шкода, що тобі довелося через це пройти. Я захоплююсь твоїми мужністю та силою. Попри таке горе, ти справляєшся, як справжній герой. Я дуже хочу тебе обійняти та захистити”.

 

 

             Якщо дитина починає говорити, що б вона не говорила, ми її слухаємо й не перебиваємо! Киваємо, підтримуємо й наприкінці робимо акцент на тому, що навіть слухати – це дуже важко. Далі можна сказати: “Але я бачу, який ти сильний і як ти справляєшся”. Проте не давайте порад, поки вас не попросили про це.

https://nus.org.ua/articles/korotka-pam-yatka-dlya-vchyteliv-yaki-pratsyuyut-iz-ditmy-pid-chas-vijny-9-pravyl/

 

 10 вчительських прийомів, щоб налагодити дисципліну в класі

У 1950 році психологи Джейкоб Кунін (Jacob Kounin) і Поль Гамп (Paul Gump) відкрили цікаву річ: якщо учень заважав вести урок, а вчитель застосовував дисциплінарні заходи, небажана поведінка цієї дитини припинялася, але інші починали її наслідувати. Кунін і Гамп назвали це ефектом ланцюгової реакції, який показує, що ваші зусилля контролювати клас можуть мати зворотний ефект. 

“Найкраще, що можуть зробити вчителі, зацікавлені у приборканні ефекту ланцюгової реакції, – дати учням чіткі вказівки, а не тиснути”, – писали Кунін і Гамп. 

Питання, як ефективно керувати класом, досі складне для вчителів, тож журналістка “Нової української школи” підшукала ефективні стратегії для його вирішення.

Близько половини вчителів-новачків стверджують, що почуваються зовсім неготовими або тільки трішки готовими впоратися з учнями-хуліганами (дані щодо вчителів США, – ред.). Відсутність підготовки коштує вчителям близько трьох тижнів часу на рік, який вони витрачають, щоб заспокоїти учнів.

           Нещодавнє дослідження підтверджує, що Кунін і Гамп відкрили десятиліття тому. У 2016 виявилося, що негативні зауваження – такі як “Перестаньте говорити!” – можуть тимчасово припинити небажану поведінку, але учні ймовірніше почнуть її знову. До того ж, учні, які брали участь у дослідженні, почувалися незалученими, мали труднощі з концентрацію і не були у стані ефективно керувати своїми думками і емоціями. Так формується порочний цикл, який насправді посилює небажану поведінку учнів.

ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ, ЩОБ КЕРУВАТИ КЛАСОМ КРАЩЕ

Замість того, щоб шукати, як вирішити проблему поганої поведінки, коли вона виникла, ефективніше може бути створити умови, в яких вона з’явиться менш ймовірно.

1. Зустрічайте учнів біля дверей класу

Вчителька однієї з вашингтонських шкіл розпочинає день з вітання з кожним учнем: тисне руку, дає п’ять або обіймає. Каже, що так намагається встановити зв’язок.

Таке привітання на вході допомагає вчителям запровадити позитивний настрій на весь день, покращуючи академічну залученість на 20% і водночас знижуючи шкідливу поведінку на 9%.

Це може звучати нелогічно, але відзначення хорошої поведінки та ігнорування незначної поганої може бути більш ефективним, аніж покарання. Фото: автор – Syda_Productions, Depositphotos

 

2. Встановлюйте, підтримуйте та відновлюйте стосунки

Вибудовування стосунків з учнями через такі стратегії як вітання у дверях – хороший початок. Але також необхідно підтримувати їх упродовж навчального року і відновлювати після конфліктів. “Чим міцніші стосунки – тим краще ми розуміємо наших учнів, тим більше знань і доброї волі ми маємо використовувати, коли ситуація стає важкою”, – пише коуч з Центру вивчення соціальної відповідальності “Морнінгсайд” у Нью-Йорку.

Коли учень довіряє вчителю, то докладає більше зусиль, щоб виконувати правила. А коли вчителі докладають зусиль, щоб краще пізнати своїх учнів на більш особистісному рівні, вони отримують більше для свого вчительського досвіду. Кожен клас повинен бути схожим на сім’ю. Якщо ви неправильно вимовляєте прізвище учня, говорите із сарказмом і змушуєте почуватися дітей по-дурному, коли вони ставлять запитання, – цю вашу поведінку потрібно змінити насамперед. Стратегії встановлення, підтримки та відновлення стосунків – такі як фокусування на рішеннях, а не на проблемах – можуть допомогти знизити проблемну поведінку до 75%.

 

3. Використовуйте нагадування і сигнали

“Новизна – різні звуки, наприклад, дощу (від дощиці) – привертає увагу молодших школярів”, – пише один з колишніх вчителів і теперішній професор, який пропагує використання звукових технік для заспокоєння шумного класу.

Старшим учням підійдуть нагадування і сигнали. Вони допомагають заохотити учнів дотримуватися правил без надмірного контролю і силування. Наприклад, якщо ви можете передбачити небажану поведінку – вставання з місць, коли учні закінчили завдання раніше – зробіть коротке нагадування, що діти повинні зробити замість цього.Нагадування зазвичай усні, але можуть бути також візуальні, звукові (маленький дзвіночок у вчителя) чи навіть знак рукою, щоб учні зайняли свої місця.

 

4. Робота з розміщенням учнів у класі

Коли діти самі обирають, де їм сісти, вони частіше будуть порушувати дисципліну. Ба більше, вони, ймовірно, оберуть місце біля друзів і будуть багато говорити.

Учителька 9 класу Емілі Полак додала у свій клас диван, коврики, журнальний столик і плакати. Її учні самі вирішують, де сісти, але якщо не можуть виконувати завдання, то мають повернутися за парту. “Дисципліна значно покращилася. Учні почуваються більш розслаблено і вмотивовано в умовах, де їхній вибір поважають”, – каже вчителька.

 

5. Хваліть поведінку

Це може звучати нелогічно, але відзначення хорошої поведінки та ігнорування незначної поганої можуть бути більш ефективними, аніж покарання. Замість фокусуватися на окремих учнях, запропонуйте похвалу за поведінку, яку хочете підкріпити. Також допомагає уникання частки “не”. Учні радше послухають те, що має чіткі аргументовані пояснення.

 

6. Встановіть чіткі очікування

Замість встановлювати правила поведінки, проведіть дискусію з учнями про те, чому ці правила важливі. Створіть з ними список правил, щоб з’явилося відчуття спільноти. Це допоможе підтримувати поведінку класу.

 

7. Активний контроль

Спокусливо – сісти за свій стіл і розібратися з контрольними, але це запрошення учнів до поганої поведінки. Будьте активними – рухайтеся класом, перевіряйте, що зрозуміли учні, запитуйте. Це не про нагляд, а про взаємодію.

Дослідження 2017 року виявило, що невербальна комунікація вчителів – така як усмішка і зоровий контакт – можуть “зменшити фізичну та/або психологічну дистанцію” з учнями, викликаючи в учнів позитивні відчуття до вчителя і навчального матеріалу, покращуючи поведінку.

 

8. Будьте послідовними у правилах

Шкільні і класні правила повинні виконуватися і вимагатися справедливо від усіх учнів. Не виокремлюйте нікого – ви маєте сконцентруватися на поведінці, а не на конкретній дитині. Виправляйте помилки, коли їх бачите, і забезпечуйте додаткові поради або переучуйте, коли виникає погана поведінка.

Робіть позитивні дзвінки батькам. Всі батьки хочуть почути щось хороше про свою дитину і це завжди добре вплине на саму дитину. Фото: автор – SIphotography, Depositphotos

 

9. Робіть позитивні дзвінки батькам

Дзвонити батькам у разі проблеми – дуже швидко стає звичкою. Ці дзвінки дійсно потрібні, але повідомити про досягнення – так само важливо, якщо не більш важливо. Усі батьки хочуть почути щось хороше про свою дитину, і це завжди добре впливає на саму дитину. Спробуйте щодня робити один позитивний дзвінок батькам різних учнів, навіть якщо ви розкажете про хорошу відповідь на уроці. Це теж, зрештою, сприятиме позитивній поведінці у класі.

 

10. Святкуйте важку роботу

Покажіть учням, що цінуєте їхні зусилля. Помічайте досягнення у роботі кожного щодня. Раз на тиждень обирайте особливо працьовиту команду чи учня, щоб розповісти їхню історію. Нехай клас розпитає, як команда чи учень виконували роботу. Це дуже цінний урок, коли учні чують історії від своїх однолітків, що для них означає важка робота. Крім того, діти, які знають, що їхню роботу відзначать не просто оцінкою, будуть більш уважними і сфокусованими.

Надія Швадчак, “Нова українська школа”

https://nus.org.ua 

 

 “Коло емпатії”. Починаймо з себе.

У 6-11 років діти активно вивчають людей та їхні прояви почуттів, вчаться керувати власними емоціями. Тому, саме в початковій школі важливо приділяти увагу розвитку емоційного інтелекту дитини та його складової, емпатії.

На думку Деніела Ґоулмана, американського психолога та автора книжки “Емоційний інтелект”, здатність усвідомлювати власні емоції і почуття, а також розуміти, що відчуває інша людина, – прямо впливає на досягнення життєвого успіху. 

Щоб розказати дітям про важливість емоцій та їхнього прояву, співчуття до інших та, водночас, розуміння власних почуттів, проєкт “Дружня школа” пропонує створити разом з ними (у класі чи вдома) “Коло емпатії”.

ЩО ЦЕ ТАКЕ ТА ЯК НИМ КОРИСТУВАТИСЯ

“Коло емпатії” – це візуальне відображення рівнів емпатії, які має кожна людина.

Для його створення потрібно взяти ватман та різнокольорові фломастери. Через запитання та відповіді (наприклад: “Про кого ви щодня піклуєтесь, коли ретельно чистите зуби чи їсте здорову їжу?”, “Для кого ви робите добру справу, якщо чемно поводитесь на уроках?” тощо), будуємо коло, в центрі якого ставимо саму людина.

Навіть якщо відповідь буде “мама й тато” або “вчителька”, підведіть до логічної відповіді, що в такий спосіб діти роблять добро насамперед собі. Далі через спільне обговорення визначаємо наступні рівні емпатії (родина – друзі – однокласники – країна тощо), про чий добробут ми, так чи інакше, піклуємось щодня. Паралельно обговорюйте поняття співпереживанння, емоцій, почуттів. Для цього можна використати питання на кшталт:

• Як учні проявляють емоції, якщо вони засмучені/щасливі?
• Як можна зрозуміти, що людина ображена чи розлючена?
• Чому почуття тих, хто ближчий до нас у “колі емпатії”, ми розуміємо краще?
• Як можна краще розуміти емоції інших (наприклад: “щоб я відчував/відчувала на їхньому місці, якби…”).

У результаті має вийти малюнок, схожий на цей:

Вправа на спільне обговорення у класі та створення “кола емпатії” має на меті пояснити дітям, що хорошою людиною можна бути, не обов’язково рятуючи людей щодня. Достатньо помічати і співпереживати іншим у щоденній рутині (наприклад, наздогнати дівчинку, яка загубила рукавицю, попередити сусіда про слизьку підлогу…). Не бути байдужими.

Доброчинство починається з дому – так звучить ірландське прислів’я. Цілком вистачить добрих справ у найближчих до “Я” колах емпатії. Важливо передати дітям ідею, що вони роблять світ кращим уже тим, що відповідально ставляться до своїх щоденних обов’язків та піклуються про тих, хто поруч.

Олександра Дмитренко, журналістка проєкту “Дружня школа”, спеціально для “Нової української школи” 

https://nus.org.ua

 Що таке емоційний інтелект?             

Граємо та розвиваємо…

“Ось мій секрет, він дуже простий: уважне одне лиш серце. Найголовнішого очима не побачиш”
Антуан де Сент-Екзюпері “Маленький принц”

 

Інтерес до емоційного інтелекту або EQ виник близько 20 років тому, коли психолог Деніель Гоулман випустив книгу, в якій розповів про його важливість. Дослідження підтвердили: діти з розвиненим емоційним інтелектом в майбутньому більш успішні фінансово та в професійній діяльності. Вони легше адаптуються в соціумі і більш затребувані. Вони розуміють, що відчуває людина, чому вона відчуває саме цю емоцію, як її використовувати або перенаправити в конструктивне русло. Діти з розвиненим емоційним інтелектом більш щасливі, гармонійні та задоволені своїм життям.

Емоційним інтелектом володіє людина, яка вміє:

• розуміти і сприймати власні емоції;
• керувати своєю поведінкою під час тих чи інших емоцій;
• розуміти, які емоції відчувають інші люди;
• використовувати знання про свої та чужі емоції для міжособистісного спілкування;
• розуміти  причини  і наслідки своїх  емоцій та їхнього впливу на життя.

Якщо дитина живе у середовищі, де розуміють її почуття, називають їх, дозволяють проявляти, то її емоційний інтелект розвивається. Така дитина проживає всі свої емоційні стани, а отже, уникає психологічних травм і пізнає себе. Тому дорослим варто задуматися про майбутнє дітей і допомогти їм розібратися в багатогранному світі почуттів.

Вправи для розвитку емоційного інтелекту

Вправа "Емоції у фарбах" Попросіть дитину зобразити будь-яку емоцію кольором. Не тисніть на дітей та дайте повну волю у виборі композиції малюнку або кольору фарб.

Вправа "На що схожий настрій" Учасники гри почергово говорять, на яку пору року, природне явище, погоду схожий їхній сьогоднішній настрій. Почати порівняння краще дорослому: «Мій настрій схожий на білу пухнасту хмаринку, а твій?». Вправа проводиться по колу. Дорослий узагальнює – який же сьогодні настрій у всієї групи: смутний, веселий, смішний.

Скринька емоцій Створіть разом з дитиною своєрідну «скриньку емоцій». Періодично складайте туди усе, що асоціюється у вас особисто зі щастям. Це можуть візуальні, аудіальні, смакові асоціації – будь-які. Обов’язково проговоріть з нею принцип її дії, а після цього – кожну емоцію, яка пов’язана з нею зі щастям.

      До прикладу:

• Смак: шоколад з горіхами                
  
• Нюх: аромат мандаринів
• Дотики: обійми мами
• Слух: шум дощу
• Зір: вогники на гірлянді

«Відгадай емоцію».  Виготуйте картки із зображенням облич із різними почуттями. Найпоширеніші — радість, сум, здивування, страх, посмішка. Обговоріть із дитиною, які емоції на них зображені, за яких обставин вони можуть виникати. Можна розвинути гру і запропонувати дитині різні ситуації, а вона має зобразити емоції, що виникають (наприклад: отримав подарунок, розбив чашку, вдарився тощо).

Гра «Музика та емоції» Прослухавши музичний уривок, діти описують настрій музики: весела – сумна, задоволена – сердита, смілива – боязлива, бадьора – втомлена, тепла – холодна.

 

«Компас емоцій» ― гра, що дуже добре розвиває емоційний інтелект, вона не лише знайомить дитину з різними почуттями, а й демонструє, у якій ситуації людина відчуває те чи інше. Її суть от у чому: існує набір карток, на кожній із яких написане одне почуття (наприклад, радість, цікавість, страх, сум, здивування, злість, довіра тощо). Кожний отримає по такому набору. Потім один із гравців придумує ситуацію й обирає емоцію, яку він відчуває під час цієї події. Він кладе картку в центр написом донизу й загадує цю ситуацію, а решта гравців мають відгадати, яку емоцію вона викликає у гравця. Дітям важко висловлювати свої емоції, а в грі вони легше їх розкривають. Так, наприклад, до ситуації «1 вересня» мати може обрати картку із написом «радість», а дитина обере «страх».

  

«Тактильні казки». Слід покласти до сумки різні на дотик предмети (щось пухнасте, колюче,

те, що шелестить, рідину у флаконі тощо), зав’язати дитині очі пов’язкою й розповісти казку, дістаючи кожний предмет і пропонуючи його на дотик дитині. Такі казки знімають стрес у першокласників, а також формують унікальний контакт між дорослим і дитиною.