Поради батькам дев’ятикласника

 Будьте завжди чуйними до справ своїх дітей.

 Аналізуйте з дітьми причини їх успіхів і невдач.

 Підтримуйте дитину, коли їх складно.

 Прагніть не захищати підлітка від труднощів, а вчіть долати їх.

 Порівнюйте свою дитину лише з нею самою (!), обов’язково відзначаючи просування вперед.

 Постійно контролюйте дитину, але без гіперопіки, за принципом «Довіряй, але перевіряй!».

 Розповідайте дитині про свої проблеми, про те, що хвилювало вас у її віці.

 Будьте завжди особистим прикладом (навчайте справами, а не словами).

 Розмовляйте з дітьми як з рівними, поважайте їхню думку, уникайте моралізації, криків, повчальності і тим паче іронії.

 Слідкуйте за тим, які книги читає дитина, які фільми та передачі дивиться по телевізору, які Інтернет  сайти відвідує.

 Проявляйте інтерес до спілкування підлітка в соціальних мережах Інтернету (ВКонтакті, Однокласники, Фейсбук та інші).

 Радьте дитині стежити за своєю зовнішністю: одягом, зачіскою, особистою гігієною.

 У жодному випадку не забороняйте підлітку стосунків з протилежною статтю, не обходьте розмов на тему взаємин хлопців та дівчат, щоб уникнути недовіри між вами.

 Розкажіть дитині про свої стосунки з протилежною статтю у підлітковому віці, зробивши акцент на благородстві, культурі почуттів, повазі один до одного, відповідальності один за одного.

 Вчіть підлітка відповідати за свої вчинки.

 Познайомтеся з друзями дитини, попросіть їх інформувати вас про способи проведення часу, але не перетворюйтесь на шпигуна, що стежить за кожним кроком дитини. Пам’ятайте : недовіра ображає! 

 Як підтримати та надати підлітку почуття безпеки і захищеності поради для батьків

      Підлітки є особливо вразливими зараз, адже вони вже достатньо дорослі, аби розуміти все, що відбувається, та ще зовсім не мають досвіду, аби впоратися зі своїми емоціями та почуттями.

    Якщо ваша дитина каже, що вона в порядку, це не завжди так. Важливо вчасно розпізнати ознаки стресу у своєї дитини, аби відреагувати на них, підтримати дитину та забезпечити її психологічний комфорт.

      Ознаки стресу різняться, залежно від віку. Для підлітків характерними є такі:

Ø  соматичні (тілесні) реакції на критичні події, які проявляються у фізичних симптомах (біль у животі, головні болі, млявість тощо)

Ø підвищена збудливість або навпаки – апатія

незібраність (розсіяність уваги), погіршення пам’яті, забудькуватість

Øнамотування волосся на палець, кусання нігтів, покашлювання, тремтіння рук (так звані компульсивні прояви)

Ø спроба віддалитися від батьків, уникнення спілкування, замкненість

Øпоганий сон та кошмари, а від того сонливість у денний час та втрата сил

Ø небезпечна для здоров’я та життя поведінка (наприклад, спроби запису у територіальну оборону; знецінювання спроб дорослих забезпечити безпеку, зокрема відмова евакуюватися, йти у сховище; прогулянки у небезпечних місцях тощо)

Ø нехтування своїми звичними обов’язками

спалахи гніву, агресивна поведінка, зокрема щодо близьких дорослих

Ø відмова від їжі

Отож, декілька як підтримати та надати дитині почуття безпеки і захищеності:

 Говоріть і слухайте.

Знаходьте час, стишуйте себе та уважно слухайте розповіді дітей про те, що вони відчувають і думають. Роз’ясніть дітям відомі вам факти та надавайте їм правдиву інформацію (із врахуванням вікових особливостей) про ситуацію, в якій опинилася країна в цілому та ваша громада зокрема.

Дозвольте емоціям бути.

Розповідайте про свої почуття та нормалізуйте те, що відчуває дитина. Боятися, переживати, плакати – це нормально. Проте далі важливо стабілізуватися і відволіктися буденними справами настільки, наскільки це можливо.

Плануйте майбутнє.

Мрійте та плануйте разом, обговорюйте з підлітками, що ви зробите найпершим після встановлення миру. Такі роздуми та розмови наснажують і стабілізують.

Обіймайтеся.

Обіймайте свого підлітка та інших членів сім’ї не менше восьми разів на день. Тактильний контакт вкрай важливий в умовах невизначеності і стресу.

Подивіться разом улюблені фільми.

Це можна зробити навіть перебуваючи в укритті. Обирайте життєстверджуючі фільми, які дарують надію, обговорюйте побачене. Нагадуйте дитині, що після найтемнішої ночі настає ранок.

 Читайте вголос.

Батьки читають малюкам, це заспокоює та нормалізує. Але підліткам у стресових ситуаціях теж важливо відчути себе захищеними. Спільне читання вголос дає такі відчуття. Читайте разом книжку, яку ви вже добре знаєте, або нову, до якої ніяк не доходили руки.

Хваліть і робіть акценти на досягненнях дитини. Відмічайте навіть незначні досягнення. Вселяйте підлітку віру у свої сили та пропонуйте підтримку.

Заохочуйте спілкування дитини з однолітками.

Для більшості підлітків спілкування з друзями є дуже важливим. Сприяйте такому спілкуванню, розкажіть дитині, як вона може підтримати друзів, яким важко впоратися з емоціями.

Долучайте підлітків до допомоги іншим.

Але робіть це за умов максимальної безпеки. Переважно підлітки хочуть і готові допомогами іншим людям у складних ситуаціях. Розкажіть дитині, як саме можна допомогти, підтримати інших.

 Психологічні проблеми підліткового віку

Дорослішання – це процес перетворення дитини на дорослу людину, процес поступового формування певних здібностей, що дозволяють задовольнити вимоги, які ставлять перед нею дорослі, майбутня роль батька, чоловіка, матері, дружини, працівника, члена суспільства й життя в цілому.

Підлітковий період, про який ідеться в даній статті, охоплює анатомічні, гормональні, психоемоційні зміни та зміни соціального функціонування підлітка.

Усі вони проявляються в переході окремих функцій від незрілості до зрілості.

• У сфері інтелектуальних функцій: перехід від того, щоб у всьому спиратись на авторитети, до пошуку доказів; від концентрації на фактах, конкретики – до пояснень і базування на них; від мінливості та множинності інтересів до їх концентрації та стабільності.
• Формування емоційної сфери: від неврівноваженості, дитячих страхів, уникнення конфліктів до балансу, рівноваги, дорослої мотивації та прагнення вирішувати конфліктні ситуації.
• У сфері соціального функціонування: від страху бути знедоленим, наслідування, безпорадності й невизначеності – до прагнення усвідомленого почуття прийняття себе, до самостійності та соціальної заповзятливості.
• У сфері незалежності від батьків: від контролю батьків, опори на них і підпорядкування до самостійного контролю над своєю поведінкою й емоціями, до прагнення покладатись на себе самого й будувати дружбу з батьками.
• Формування почуття власної ідентичності: від нереалістичної самооцінки й постановки нездійсненних цілей, викликаних страхом перед соціальною оцінкою й несхваленням, до адекватного сприйняття власної особистості, самоповаги, спокійного прийняття чужої думки й оцінок себе, постановки реальних завдань і реалістичного планування.

Емоційний розвиток підлітка безпосередньо залежить від ступеня формування інтелектуальної зрілості, гормональних і фізичних змін, що відбуваються, а також від соціально-культурних чинників.

Емоційний розвиток характеризується:

• незвичайною інтенсивністю та жвавістю емоцій – емоції часто є вкрай важкими, коли дрібні інциденти можуть переживатись нарівні з «кінцем світу», а перед обличчям об'єктивно несуттєвих невдач виникає відчуття безглуздості життя; можливі часті суїцидальні думки й навіть самогубство через дріб’язкові причини;
• емоційною нестабільністю, лабільністю емоцій – характерні легкість і досить швидкий перехід із крайньої зневіри та смутку в ейфорію, тому надзвичайно важливо забезпечити пильний супровід дитини в усіх її переживаннях, важливо спрямовувати її діяльність так, щоб у пориві миттєвого поганого настрою вона не вчинила жодних дурниць; також характерний легкий перехід від почуття власної сили й потужності до зриву, психологічного знесилля, утрати віри у власні сили та можливості;
• безпредметністю емоцій – підліток часто не може визначити, чому йому сумно чи радісно, що викликало в нього занепокоєння й т. п.; причина такого стану криється в інтенсивних гормональних змінах, що впливають на роботу нервової системи.

Як уже згадувалось, величезний вплив на розвиток і формування підлітка мають соціально-культурні фактори й особливо сімейні взаємини. Максимально значущою в підлітковий період є підтримка, що надається батьками. Крім того, сім'я має дуже широкий спектр значень.

Завдання сім'ї полягають у такому:

• задоволення потреб усе ще дитини, хоча й підлітка, який поступово готується до ролі чоловіка, батька, працівника й т.п.;
• бути джерелом досвіду та знань про життя;
• формування особистості, смаку, уподобань, звичок, забезпечення правильними моделями для наслідування (ураховуючи той факт, що дитина копіює своїх батьків, будь-яку їх поведінку, способи впоратися із проблемами та стресом служать їй певним орієнтиром). Коли підліток лякає нас своєю поведінкою, розбурхує словами, висловами, способом мислення, ми повинні замислитися, чи не дали ми йому самі привід думати так, чи не подали поганий приклад своїми вчинками (докоряючи дитині, погляньте на себе);
• надання моделі ставлення до життя, світоглядних орієнтирів.

У період підліткового розвитку відбувається також зміна сили впливу сім'ї на дитину. Настає криза авторитету батьків і дорослих у цілому. Частішають конфлікти з батьками, відбувається конфлікт поколінь, викликаний підвищенням критичності підлітка, спостереженням батьківських помилок, більш високим рівнем мислення, що в результаті призводить до ослаблення емоційного зв'язку із сім'єю.

Тобто відбувається зростання інтелектуальних можливостей і кмітливості, здатності дитини спостерігати й давати всьому свою власну незалежну оцінку, отже, більш критично ставитись до недоліків батьків. Підліток доходить висновку, що заявлені дорослими правила та принципи не дотримуються ними самими, що свідчить йому про те, що їх теорії не знаходять відображення на практиці. Це призводить до загальної втрати довіри до дорослих і, як уже було сказано, конфлікту поколінь. При цьому стан сварки з батьками, яка набуває форму домінуючого тла, атмосфери, що панує в рідному домі, у свою чергу призводить до ослаблення емоційного зв'язку із сім'єю й байдужості до її проблем.

Наступним наслідком підліткового періоду є визнання батьками факту, що поведінка їх дитини є сигналом і підтвердженням того, що вона більше не потребує такої підтримки й любові, які отримувала раніше. Але не можна уявити нічого більш далекого від істини – підлітка в контексті задоволення психоемоційних потреб слід розглядати так, як і маленьку дитину, хоча, звісно, це дуже важко через його зарозумілість, конфліктність, а часто й невдячність. Можливо, здорова дистанція дорослих від молодої людини, що виражається за допомогою слів і спілкування в певній формі, допоможе запобігти її психоемоційному дистанціюванню від сім'ї.

Причинами змін, що відбуваються у впливі сім'ї, є:

• невміле поводження батьків – мається на увазі відсутність адаптації до змін, що відбуваються в розвитку дитини, до потреб, які з часом змінюються; разом з розвитком дитини повинні відбутися зміни методів виховання, оскільки старі перестають бути ефективними й лише прискорюють падіння авторитету батьків, які часто безуспішно намагаються утримати його, використовуючи заборони, приписи, погрози, покарання і в результаті отримують лише єдиний результат – підліток просто розриває родинні зв'язки. Тільки підтримка дитини є ефективним способом збереження правильних сімейних взаємин з нею в період підліткового розвитку;
• поступове дорослішання молодих людей, спочатку зовнішнє – фізичні зміни, наслідування поведінки, стилю одягу інших людей і т. п.; розширення соціальних контактів, почуття своєї високої готовності до нових звершень і хорошої орієнтації в навколишньому світі. Потреба в самостійності, одноосібному контролі над своїм життям і вчинками, у зв'язку з чим народжується потреба звільнитися з-під крила батьків, зробити щось самому (у той же час із прийняттям відповідальності за свої вчинки й рішення в підлітків не все так оптимістично);
• зростання критичності – підліток починає бачити слабкості батьків, зроблені ними помилки, непослідовність і, відповідно, виникає падіння поваги до них;
• сором'язливість на тлі фізіологічних змін – потреба в усамітненні й очікування поваги до свого приватного та інтимного життя, скритність у відносинах з батьками, потреба мати від них якісь таємниці й секрети;
• конфлікти між самими батьками (такі конфлікти здійснюють деструктивний вплив на кожному віковому етапі життя дитини!) – вони сприяють тому, що підлітку стає вкрай незатишно у своєму домі, він живе в ньому неохоче, утікає, чому сприяють певний рівень самостійності й наявність контактів з однолітками, їхня підтримка. Конфліктність батьків, їх розлучення, алкоголізм та інші проблеми служать підлітку прикладом і, на жаль, дуже часто дублюються ним у нових відносинах, які він намагається будувати.

Пам'ятаючи про величезне значення впливу сім'ї на процес дорослішання дитини і, щоб запобігти його ослабленню й падінню, варто звернути увагу на атмосферу та стиль виховання, які сприяють правильним відносинам у сім’ї.

Демократична атмосфера проявляється в такому:

• дотримання прав дитини;
• спільне вирішення проблем;
• залучення дитини до сімейних справ (з дозволом їй брати участь в їх вирішенні);
• повне прийняття особистості дитини, але не обов'язкове прийняття її поведінки;
• позитивний емоційний настрій;
• м'які методи виховання;
• роз'яснення доручень і покарань.

У період дорослішання провідним завданням дитини на додаток до задоволення фізичних і соціальних вимог є побудова своєї власної особистості, самоідентифікації, образу самої себе. Сприяють цьому:

• власні устремління, проекти, орієнтири, яких хочеться досягти;
• відчуття дорослості;
• порівняння себе з іншими людьми, насамперед з однолітками.

Адекватно сформована самооцінка визначає самопочуття людини та її ставлення до світу. Тому прийняття самого себе крокує поруч з толерантністю у ставленні до інших людей, а також з добротою й доброзичливістю. Задоволеному, упевненому в собі, емоційно врівноваженому підлітку світ і люди, які його оточують, здаються кращими й більш прихильними.

На закінчення: труднощі виховання, що з'являються в період дорослішання дитини, і спостережувані порушення поведінки найчастіше пов'язані з негативною внутрішньої картиною власної особистості, низькою самооцінкою й відсутністю віри у власні сили та можливості. Батьки повинні пам'ятати про це з ранніх років життя дитини, оскільки в першу чергу саме вони є джерелом сигналів, що визначають значущість малюка, його цінність.

Отже, батьки у величезній мірі визначають самооцінку, самовідчуття, прийняття себе, внутрішній настрій, почуття ідентичності й ставлення дитини до людей і світу в цілому. Вони також мають найбільший вплив на те, як дитина впорається із проблемами свого підліткового розвитку. Тому постарайтесь бути максимально делікатними й люблячими батьками.